Так випадково, єдиний раз у житті, зустрілися всі троє учасників однієї із найбільших шпигунських драм Другої Світової.
Але все по порядку.
Пізно ввечері 26 жовтня 1943 року до секретаря німецького посольства Єнке зайшов турок, що колись у нього працював. Єнке навіть не міг згадати його імені. Відвідувач заявив, що хоче продати секретні документи англійців. "Окей", сказав Єнке, "зараз подзвоню Мойзішу, це його робота" і пішов спати.
І це таки була робота для Мойзіша, тому що числився він аташе, а працював у VI відділі (закордонна розвідка) Головного управління імперської безпеки (РСХА).
Турок сказав, що працює камердинером у британського посла і хоче продати фотографії секретних документів, дві плівки по 26 кадрів, за 20 000 англіцких пундів. За кожну наступну він хотів 15 000. Мойзіш
Всього німці скупилися до 1944 року на 300 000 фунтів. Анонімусу дали оперативне поганяло "Цицерон". Треба сказати, що дав його фон Папен, посол, дипломат старої школи і людина з класичною освітою.
Турком був Ельяс Базна, родом з Албанії (але турок за національністю, принаймі він так стверджував), дійсно камердинер англіцкого посла, який вирішив підзаробити фотографом-фрілансером.
Третім учасником шпигунських пристрастей була фройляйн Корнелія Капп, секретарка Мойзіша, яка шпигувала на омериканців. Це і врятувало Базну, тому що янкі із якихось своїх міркувань не поспішали ділитися знахідкою із союзниками.
Шпигунська ідилія, хоча й дещо нервова, тягнулася аж до серпня 1944 року, коли Турція розірвала дипломатичні відносини з Німеччиною і персонал посольства був інтернований.
Ця історія не принесла учасникам щастя. Німці так і не скористалися отриманою інформацією, тому що не вирішили, можна їй вірити, чи ні.
Фройляйн Капп переїхала до США, де працювала офіціанткою, вийшла заміж та лікувалася від алкоголізму. Мойзіш повернувся в Німеччину аж у 1946 році і оселився на батьківщині, в Австрії.
Ельяс Базна після війни виявив, що більшість фунтів фальшиві і він знову бідна людина. Він зустрівся з Єнке, щоб якось вирішити це питання, але Єнке (внєзапно!) випадково загинув через два дні після зустрічі. Базна судився із німецьким урядом 16 років, до самої своєї смерті у 1970, але нічого не отримав.
